16 травня 2008 року декілька житомирських журналістів,
вкрай здивованих гарно зрежисованою блокадою інформації,
замовчуванням кишеньковою пресою самого факту загибелі журналіста
В’ячеслава Шмельова, а також тим, що не було навіть порушено
кримінальну справу, пом’янули колегу на шпальтах житомирської газети
“Свобода», в деяких Інтернет - виданнях (наводимо уривок статті):
ПОГИБ СЛАВА
ШМЕЛЁВ
Вячеслав Шнайдер:
Юношеское прозвище Славика –
Достоевский (так называли его мои знакомые). Наверное, из-за
какого-то внутреннего самокопания, внутренней глубины. Имел, кстати
и литературные способности. И очень умный настоящий всезнающий
журналюга. Русская натура, открытый, сердечный, смелый, вспыльчивый
– такие естественные люди (даже не осознавая этого) очень плохо
чувствуют себя в атмосфере всеобщей фальши, неправды и одиночества.
Человек без камня за душой. Не употребляю понятия «был» - ведь
душа бессмертна.
Виктор Свобода:
За неделю до своей гибели журналист
Шмелёв связался по телефону с редакцией Житомирской
газеты «Свобода» и, захлёбываясь от волнения, предложил опубликовать
«сенсационный», как он выразился, материал о фактах коррупции,
преступной деятельности в правоохранительных органах. Получив
согласие, приступил к написанию статьи. Последними его словами были:
« Через неделю принесу готовый материал».
Через неделю
Вячеслава Шмелёва не стало…
Вадим Киплинг
Житомирская журналистская общественность
(да и не только журналистская) шокирована. Неожиданно для всех ушел
из жизни Вячеслав Шмелев, талантливый журналист с почти
двадцатилетним стажем, в последнее время трудившийся в житомирской
газете "Суббота". Это случилось 6 мая, около 17.00. Труп Славы
обнаружили альпинисты, тренировавшиеся на отвесных каменных склонах.
Альпинисты и вызвали милицию. Последние, с помощью сотрудников МЧС
подняли изуродованное тело наверх. Говорят, что установить его
принадлежность к журналистскому цеху правоохранители смогли лишь
благодаря журналистской "корочке", лежавшей в кармане куртки...
Многие коллеги видели в этот день Славу еще живым, и
многие еще не могут отойти от шока после случившегося. Экспертиза
насчитала на его теле более полутора десятков переломов, включая
перелом позвоночника и открытую черепно-мозговую травму. В настоящий
момент уголовное дело по этому более чем загадочному факту еще не
открыто. И неизвестно, будет ли открыто вообще. Пока же
правоохранители склонны считать гибель журналиста несчастным случаем
(мол, сам сорвался со скалы), однако многие коллеги Славы
подозревают, что это далеко не так и Шмелеву могли "помочь" упасть.
Тогда кто именно "помог"? На этот вопрос, к сожалению, пока нет
ответа...
Александр Шалый:
Прошла неделя… Сидим и листаем
житомирскую газетную муть. В тех «изданиях», которым Слава отдал
годы жизни, ни строчки, блять…
Видимо журналист с проломленным
черепом для житомирских редакторов – событие незначительное.
Шмелёв был человеком неординарным и спорным, как и все кто
сформировался в нашей профессии в лихие 90 – е. Он был в первых
рядах тех, кто начинал формировать то, что сейчас называют
житомирской «демократической» печатью. А потом всё изменилось.
Бывшие коллеги, и прямо скажем по сравнению со Шмелёвым менее
талантливые журналисты, вдруг превратились в «хозяев». Пока вся эта
свора примеряла депутатские значки и клоунские кители казачьих
генералов, - Слава оставался ЖУРНАЛИСТОМ.
Я не верю в
«несчастный случай»…
СБУ-ченців таке не
цікавить
На одному з брифінгів для журналістів, проведеному УМВС України в
Житомирській області з приводу недавнього резонансного ДТП, скоєного
міліціянтом напідпитку, деякі журналісти поставили перед
міліцейським керівництвом вкрай незручні прямі запитання щодо
загибелі Шмельова.
Відповідь не забарилася - через деякий час «органи» почали
«смикати» самих невгамовних журналістів, викликаючи їх на
співбесіду повістками. Лейтмотив співбесід: а хто ж головний
організатор публікацій? Цікаво, що «органи» абсолютно не зацікавило,
яку ж саме інформацію, статтю не доніс Слава Шмельов до редакції
«Свободи».
Та й не дивно! Покійний журналіст, мабуть, лише випадково
наблизився до окремих епізодів багаторічної плідної діяльності
«Житомирського кубла»- банди, до складу якої входять співробітники
різних відомств, у тому числі прокурори, судді, представники (навіть
керівний склад) інших гілок влади. Документальних доказів цієї
мерзоти і так вже достатньо - дівати нікуди, складаємо по усіх
усюдах, можливо, колись стануть у пригоді. А у теперішній час навіть
СБУ-ченців таке не цікавить.
Тільки «пасуть» чомусь редактора «Свободи» чиїсь люди
«дєнно і нощно», мабуть, щоб випадково ще чогось, а головне, на
когось, не накопав. А може, «ліквідувати» хочуть? Так я ж не
Гонгадзе, я ж «в морду можу дати».
Журналіст - не м’яч для гольфу
Замкова гора, старе місто
26 червня 2008 року житомирські журналісти Петро Тарасюк та
Руслан Мороз запропонували разом неупереджено оглянути місцевість,
де було знайдено тіло загиблого журналіста. Звивистими провулками та
дикою польовою дорогою автомобілем, а потім пішки добралися до
підніжжя Замкової гори.
Замкова
гора, старе місто
Скорботний «шлях смерті» розпочинався з галявини, щільно закритої
від небажаних очей хащами. В думках промайнуло: «Ідеальне місце для
вбивства». Далі, ліворуч та вгору, оминаючи ледь теплі залишки
чийогось недавнього вогнища, вела єдина вузька звивиста стежка.
Ідеальне
місце для злочину
«Саме тут його й знайшли»,- стиха промовив Петро Тарасюк. Вразила
якась фантастична, майже нереальна кладовищна тиша, не
ворухнулись ні один листочок, а ні одна гілочка, мовчало
застигле повітря .
Славу
знайшли біля стежки
Доки піднімались стежиною вгору, одностайно зробили висновок, що
падіння з високої скелі не могло спричинити знаходження тіла саме у
тому місці, де його знайшли. Зарості не пошкоджені, стежка звивиста,
відстань чимала, а журналіст - не м’яч для гольфу. До того ж,
характерних ознак, у тому числі слідів крові, знайдено не було.
Журналіст -
не м’яч для гольфу
Вже не видавалось дивним те, що тіло лежало саме у тому місці,
куди туристи складали характерні залишки свого відпочинку на
природі. Туди само й поклали забитого житомирського журналіста. Біля
порожніх пляшок…
Біля
порожніх пляшок…
Ми не полінувалися обстежити й вершину Замкової гори, що
додало ще більшої впевненості у тому, що журналіста В’ячеслава
Шмельова було зухвало вбито. Не викликає сумніву повна
абсурдність, якщо не сказати, дурість поширюваної та
нав’язуваної «офіційної» версії про самогубство. Навіть
спортсмен, стрибнувши з розгону, не зміг би опинитися у тому місці,
де знайшли Славика.
На
горі
Можна висувати різні версії мотивів скоєного вбивства та мотивів
дивного, м’яко кажучи, реагування на це вбивство органів прокуратури
та міліції, але, маємо надію, що про обставини, про те, ким
конкретно та у який спосіб вбивали житомирського журналіста,
обов’язково стане коли - небуть відомо громадськості, а не тільки
вбивцям та їх покровителям.
Стане, обов’язково стане відомо. От тільки коли?
Віктор Свобода
